с.Колодниця
Село розташоване на березі р. Колодниці, чи Шепільської, за 14 кілометрів від м. Стрия. Назву виводять від слова «Колодій». Мовляв, колись майстри-колодії видовбували з грубих дерев’яних колод відра, жолоби тощо, з яких напували худобу, зберігали молоко. Вони й давали назву селу. Щоправда, слово «колодій» в українській мові має інше значення: «той, хто робить, виготовляє колеса».
За Костянтином Тищенком, вірогіднішою виглядає версія про походження назви села від давньої назви кельтів-сколотів, тобто предків нинішніх шотландців, по словянськи - галатів, голотів, які залишили глибокий слід в етномовній історії прадавньої України. Відповідно до мовної традиції предків нинішніх назв їхнього поселення могла звучати як Сколотниця-Сколодниця-Колодниця. Але він не відкидає і версії про походження назви від імені арабського візира Халіда Бармакі халіфа Абуль-Аббаса. Тоді топонім буквально означає «Володіння Халіда-Халаїда-Калаїда», перетворений розмовною традицією на форму Колодниця. Якщо версія підтвердиться, заснування села слід віднести принаймні на дві тисячі років у глибину часу. В назві наголошують другу літеру «о».
Межує з селами Конюховим, Монастирцем, Голобутовим, Завадовим, Грабовцем. Частини села і мікротопоніми: Вербина, Городище, Солянка, Частки, Гора, Ставище, За Городами, За Вербою, Осичина, Березники, Хащі, Городисько(ще). Відомі й колишні власники села і великі землевласники: Колодницькі (Клодницькі), що взяли собі прізвище від назви села, Ожеховські.
Про побут доісторичної людини на південному терені села свідчить виорана в 1930 рр. велика частина глиняної посудини культури лінійно-стрічкової кераміки, датованої V тисячоліттям до н.е. Згідно з ЛОАТП, село засноване в 1589 році. Селяни займалися рільництвом, тваринництвом, ремеслами. За панщини вони мусили безплатно працювати на пана від 3 до 6 днів (1 особа з двору), платити податок, возити на ярмарок панське збіжжя, виконувати різні шарварки, роботи «на гвалт».
У 1880 році налічувалось 257 осіб. У 1921 р. було 75 хат, проживало 420 осіб, у 1935 р. - 87 хат, 512
українців, 2 поляки, 21 жид. У 2008 році проживало 322 особи.
Створено Колодницьку сільську раду, в 1950 р. ліквідовано і приєднано до Конюхівської сільської ради. Земляки користувалися колгоспом у Конюхові. Загальна площа земельних угідь - 84 га.
Перша письмова згадка про церкву датована 1512 роком і міститься в податковому реєстрі. На рубежі XVII -XVIII ст. споруджено дерев’яну церкву Святого Миколи УГКЦ. У 1822 р. її опечатано через аварійний стан. У 1830 році на її місці споруджено нову дерев’яну церкву Святого Миколи УГКЦ. У 1859 році поряд споруджено
дзвіницю.
У 1900 році церква згоріла. Замість неї збудували нову дерев’яну церкву Святого Миколи. УГКЦ. У 1915 році через село проходив фронт Першої світової війни, і церква знову згоріла. У 1918-1919 рр. звели тимчасову дерев’яну церкву-каплицю, яка протягом 1960-1980 рр. стояла закрита. У 1991-2004 рр. селяни уже збудували кам’яну церкву Святих Петра і Павла УГКЦ. При церкві був колись і є церковний хор. Храмовий празник - 12 липня на свято Петра і Павла.
Першу 1 - класну школу відкрито на початку XX ст. в 1935 році навчалось 102 учні. Нині діти ходять до Конюхівської школи.
До 1939 р. існував осередок Союз українок, хор. Сьогодні працює Народний дім, бібліотека, створено вокальний ансамбль, гурток художнього слова. Відновлено осередок Союзу українок.
Передова Українська інтелігенція, в січні 1868 р. заснувала у Львові товариство «Просвіта». Основним завданням просвітницької організації було навчати і підвищувати освіченість українців. «Просвіта» в селі Колодниця була заснована в 30-х р. XX ст. Читальна стала вогнищем просвітницької діяльності на селі. Вечорами або у святкові дні у читальні колективно читали книжки, тут же селяни обговорювали їх, висловлювати свої думки з приводу прочитаного, запитували про незрозуміле. Так боролися з неграмотністю серед дорослого населення. Книги в читальні позичали за невеликі кошти, за котрі потім товариство купувало все необхідне для читальні.
Першими просвітянами села були Король Іван та Король Михайло. Велику роботу для піднесення національної свідомості українців у селі Колодниця проводили священики Констянтин Петрашевич, Зеновій Нарожняк, вчителі місцевої початкової школи Мирослав Турків, Стефа Микитка - активна учасниця «Пласту» та її батько Стефан Окань, улюбленим місцем літнього відпочинку якого було село Колодниця. Тут він проживав з сім’єю в хаті племінника Михайла Корінця.
Активними просвітянами були: Ілько Корінець, Роман Корінець, Богдан Корінець, Ярослав Корінець, Юрко Баняс, Катерина Баняс, Стефа Баняс, Теодор Мельник, Теодор Сурмик, Іван Мельник, Анна Рогульська, Катерина Сурмик, Григорій Когут, Ілько Когут і багато інших селян, які у 40-х роках загинули або відсиділи в сибірських тюрмах та на каторзі.
Під час окупації західної України більшовиками «Просвіта» в селі була знищена, а просвітян: Михайла Рогульського, Анну Рогульську, Петра Рогульського, Марію Баняс, Марію Корінець, Миколу Мельника, Когут Софію, Софію Сурмик, Дмитра Рогульського, Івана Мацигіна, Михайла Когута і багатьох інших селян заарештовано і вивезено на каторгу в Сибір.
Вороги нищили українські книги, архівні документи, господарські посібники. На довгі роки «Просвіта» перестала існувати. У післявоєнні роки під читальню було відведено кімнату в хаті Теодора Сурмика. Офіційно бібліотеку засновали в 1950 році.
У 2008 році створено фельдшерсько-акушерський пункт, з’явилася крамниця.
У селі встановлено пам’ятний знак Вічна слава Героям УПА які полягли за волю і Незалежність України. Його ініціатором був Лев Бичко.
23 серпня 2015 р., напередодні Дня Незалежності України, у с. Колодниця відбулося освячення скульптури Божої Матері, що зведена за кошти родини Сурмиків. На цю подію зібралося все село та приїхало чимало гостей. Чин освячення провів адміністратор місцевої парафії церкви Святих Петра і Павла УГКЦ о. Володимир Петеш у співслужінні з іншими священнослужителями. Цьому передувало святкове Богослужіння у храмі.
Скульптуру висотою майже 4 м спорудили з ініціативи сільського голови Ігоря Сурмика біля церкви при в’їзді в село. За його словами, вона символізуватиме любов, мир і спокій у сільській громаді. Попрацювали на славу й умільці з сусіднього села Конюхів, виготовивши ошатні ковані елементи. Це майстри: Юрій Притуляк, Роман Бітів, Юрій Лис.
Тепер кожен, хто проходитиме чи проїжджатиме повз фігуру Богородиці, зупиниться, зніме шапку, перехреститься у знак великої поваги до Божої Матері. Ми не вічні, прийде час, коли не буде вже нас, та буде стояти тут ця фігура Божої Матері й буде це духовне місце, куди можна прийти у скрутну хвилину чи хвилину радості та помолитися.